one illiterit chipmunk, a city dweller who lives by the tree

Bairak Oleh
October 14, 2026 at 8:03am



Він не мав жодної своєї дитини. Але коли загинув брат - узяв під опіку вісьмох його дітей.

Володимиру було 24. Він не одружений, не мав власних дітей, а ще пів року тому взагалі був на фронті.

Сьогодні він - тато для восьми дітей.

Ця історія сталася ще у 2023 році. Володимир Дубровець із Житомирщини боронив країну на Донеччині.

Та коли сталося найстрашніше - він різко змінив своє життя.

Він розповідав, що пішов до військкомату 24 лютого. Він не служив та не проходив строкової служби раніше, тому одразу його не взяли.

Чекав тиждень, другий - ніхто не дзвонив. Знайшов в інтернеті оголошення про деблокаду Маріуполя і поїхав у Запоріжжя. Потім було дев'ять місяців на Донецькому напрямку.

А потім у його житті сталася трагедія, яка змінила все.

Загинули брат із дружиною. Вони поверталися додому, була слизька дорога, машину знесло на узбіччя - і вона підірвалася на міні.

Вибух був такої сили, що за три кілометри на блокпосту у військового вибило телефон з рук. Від машини майже нічого не залишилося.

Це був його старший брат Петро. Тридцять вісім років. Дружині - тридцять один.

Після них залишилося восьмеро дітей. Найстаршому - тринадцять. Найменшій Марічці - лише два місяці.

Спочатку думали, що опікуном стане старша сестра. Але вона не змогла. Потім - батьки. Але татові сімдесят, мамі шістдесят, а тут вісім дітей і немовля.

Тоді Володимир сказав, що візьме їх сам.

Йому було лише двадцять чотири. Без дружини. Без власних дітей.

Він не боявся. З малими давно няньчився - і переодягнути, і пляшечку дати міг. А як не встигає - на допомогу приходять батьки, сестра, брат.

Найбільше Володимир хвилювався не за себе. Він казав, що не знає, коли це буде - через рік чи через десять. Але знайти дівчину, яка погодиться на вісьмох дітей...

Він не знав, чи це можливо. Та з дітьми він до кінця. Не до вісімнадцяти років, а до останнього. Він їм замість тата і мами.

Тоді в нього був перший у житті День батька. І діти привітати його зі святом.

Діти розповідали, що їхній тато вміє все на світі: і шпаківню змайструвати, і борщ зварити, і змія в небо запустити. У футбол пограти, книжку почитати, супчик підігріти, у шашки пограти, рибу половити.

Вони називають його найкращим у світі татом.

Володимир усміхався. Він ще не знав, чи впорається. Але вже точно знав одне - не покине їх ніколи.
🇺🇦

https://www.facebook.com/barselona62/posts/pfbid0uWJanLTcsebZdHZgtrTNb8fRqit1qadXdzYdtum7pP4BxeovRGCbcxWy3jvgeQvnl

Марко Терен
October 14 2026 at 10:36am

Коли мені вчергове на культурних заходах, та й при особистих зустрічах, товсто натякають, що на моїй категоричній нетерпимості до росіян, як і на моєму небажанні домовлятися з ними й шукати «раціональне зерно» для мирної співпраці та комунікації, нічого хорошого не побудуєш і не досягнеш, мене починає фізично нудити, у мене перед очима виникає образ чорної розірваної діри замість драматичного театру в Маріуполі з написом величезними літерами перед — «ДЕТИ» й кадри з фільму про Маріуполь, який я намагалася дивитися й не змогла одним махом, бо доводилося зупинятися, щоб не розірвалося серце, де батьки біжать на руках несучи поранену крихітну дитинку до медиків, і ті роблять все що можуть, але дитину смертельно поранили росіяни і вона помирає.

У мене перед очима — молоде світле обличчя Максима Кривцова з презентації нашої поетичної збірки про любов та війну #ТамДеВдома… у мене перед очима — лице Антона Дербілова, усміхнене й інтелігенте, перед виступом на сцені проєкту Мистецькі Вівторки в Харкові… у мене перед очима Володя Вакуленко, трішки згорблений, він поправляє раз-по-раз сину Віталіку светра й волосся, турбуючись за нього, поки той сміється, а Володя — хвилюється, готуючись до дитячих читань в художній студії Anna у Харкові.

Цих людей вбили росіяни, а Віталіка лишили без батька. Про яке тут «раціональне зерно»?

У мене перед очима побитий російськими градами й бомбами Торецьк, де після виступу військовим мене накрило і я пішла ходити вулицями, щоб ніхто не бачив ЯК, не в силах стримати ридання від видовища розтрощених жилих домів і від відлуння вибухів, тоді ще десь далеко…

У мене перед очима сонячний день на цвинтарі в рідному селі, на Паску, де всі родичі збиралися, щоб провідати могилки своїх, де ми з братом у вишиванках обіймаємося і робимо селфі під сосенками, а бабуся нас трішки соромить і квапить підійти до столика, щоб з усіма привіталися. Бабуся пережила окупацію і померла під час війни. До її могили зараз немає безпечного доступу через росіян і їхні постійні обстріли. А ще — розбита дамба, обабіч посіченої снарядами дороги — зламані тіла дерев, з якими я говорила в дитинстві, які обіймала й сіре, спорожніле, понівечене російською окупацією і смертями село…

Про яку тут мирну співпрацю та комунікацію?..

Сьогодні від цього аж важко дихати. Після новин про чергові нічні жахіття в Києві, й постійне мордування Харкова, де зараз моя мама, я побачила це фото в новинах, і в мене обірвалося серце — страшна скорбота й біль.

На цьому фото з-під завалів у Запоріжжі, чиясь мама міцно тримає за руку свою дитину, так сильно і так безпомічно, безпорадно, не в силах щось заподіяти проти російських бомб, ракет, їхньої злості та ненависті.
Але так сильно й назавжди, як сама любов.

Я ніколи не забуду і не пробачу.
Я навчила своїх дітей знати і розуміти, хто такі росіяни і що вони нам зробили і роблять. Я навчу і дітей своїх дітей знати це.

А ще я молитимуся, щоб при своєму житті побачити криваву, жорстоку, фінальну розплату і, обіцяю, я плакатиму від щастя з полегшенням на душі та посмішкою на обличчі.

Світла памʼять загиблим, найглибші співчуття рідним.

Пекла — росіянам.



https://www.facebook.com/mar.k0.teren/posts/pfbid02e2bY6RH85oKsVP5QvzA2CUobTXiLxuN88pqimwnxxEWxnNJqXoYfohHTUaLbbzH4l

Bairak Oleh
October 14, 2026 at 1:49pm



Він пережив дві клінічні смерті. Майже 50 операцій. Ампутацію. І все одно повернувся в стрій - а потім почав життя заново.

Сергій Кашуба служив із 2018 року. Спочатку строкова, потім контракт, батальйон спеціального призначення "Донбас".

Він був мінометником. "З восьми стволів за день могло вилетіти сто десять мін. Ми пускаємо п’ять - а нам у відповідь летить п’ятдесят.

Якось поміняли трофейні ракети до “Градів” на міни. Так і добували собі боєприпаси".

Повномасштабне вторгнення він зустрів у Слов’янську. Далі - Донеччина, Луганщина, звільнення Харківщини.

Під час контрнаступу восени 2022 року перед його підрозділом поставили завдання прорвати оборону росіян і пройти шістнадцять кілометрів до Волохового Яру.

"Командир сказав: “Хлопці, або в нас усе вийде, або нам усім кінець”.

Їхній хвалений десант тікав першим. Вони переодягалися в цивільне й тікали. А потім прилетіли літаки і скинули туди дві авіабомби".

Тяжке поранення Сергій отримав на Лиманському напрямку. Разом із побратимами він розвернув трофейну гаубицю "Мста-Б" і вдарив по російських позиціях.

У відповідь прилетіли касети. "Одна касета розірвалася біля правої ноги, але ліва постраждала більше.
Дивлюся - з ноги кров фонтаном. Розумію, що це артерія і що сам турнікет накласти не встигну.
Двома руками перетискаю артерію і кричу: “Хлопці, допоможіть”.

У мене ще був поранений живіт, перебита нога. Ліву ногу так вивернуло у зворотний бік".

Побратими закинули його в пікап. Була приблизно п’ятдесятивідсоткова крововтрата.

"Дивом вижив. Лікар Ілля Володимирович мене буквально з того світу дістав. Він зробив мені чи не половину з усіх операцій, а загалом їх було близько п’ятдесяти.

Казав: “Ти в сорочці народився, мабуть, навіть у бронежилеті, бо з такими пораненнями зазвичай не виживають”".

Далі були дві клінічні смерті. "Отямився вже в лікарні Мечникова. Перша, наскільки я зрозумів, була у Краматорську, друга - вже в Мечникова.

Кажуть про світло в кінці тунелю - ні, нічого такого не пам’ятаю. До мене приїхала дружина, і відтоді вона практично від мене не від’їжджала. Жила біля мене на розкладачці".

Лікарі довго боролися за його ногу, але інфекція не дала шансу.

Рішення про ампутацію він ухвалив сам. До того не ходив два роки і сім місяців. Сім із них був повністю лежачим.

"Потім мені поставили протез - і я в перший же день пішов. Так хотілося ходити, що всі здивувалися".

Був момент, коли опускалися руки. "Я казав: “Вколіть мені щось, щоб я вже заснув і не прокинувся”. Бо дуже боліло.

А лікар заходив і казав: “Відставити вмирати. Все буде добре. Давай, борись”. Що тебе не зламало, те зробило сильнішим".

Після протезування Сергій повернувся в армію. Ще пів року служив у Слов’янську. Але зрозумів: без ноги виконувати завдання дедалі важче.

І звільнився. І почав думати, чим займатися далі. "Що я вмію? Стріляти. Значить, можна відкрити тир".

Так з’явився його спортивно-розважальний клуб. Згодом до нього додали антистрес-кімнату, де можна розбивати посуд.

У планах - VR-кімната. Ветеранам, які вагаються, він каже: "Варто. А що ви втрачаєте? Треба жити. Здоров’я працювати на когось уже немає. Шукайте те, чим ви хотіли б займатися. Працюйте на себе або створюйте роботу для інших".

А всім нам - коротко і жорстко: "Треба допомагати армії, не забувати про донати. Хто може воювати - нехай не ховається. Хто не може - нехай допомагає. Бо ваша хата не скраю. Ваша хата наступна".🇺🇦

https://www.facebook.com/barselona62/posts/pfbid021GvXhJy5PzJUjVVFzMEeP2kC83P7u98MKyBsHCfbqzRuiig5Zq3F5cwh5Vwancq3l

Інформаційний портал Жовтоводської міської ради
October 13 2026 at 9:42am

Жовтоводська громада попрощається із захисником Сергієм Махинею

Сергій Махиня присвятив своє життя родині, праці та захисту України. Він мужньо тримав оборону на найскладніших ділянках фронту. 28 лютого 2026 року його життя обірвав ворожий FPV-дрон. Йому було 40 років.

Сергій народився 16 грудня 1985 року в селі Спасове Новгородківського району, що на Кіровоградщині. Там закінчив школу та Новгородківське ПТУ № 36 за спеціальністю тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва та водій автомобіля.

Працював трактористом і охоронцем на ТОВ «Інтер-Контакт Агро» в селищі Новгородка. Згодом - трактористом у фермерському господарстві «Роксолана» в смт Петрове.

У 2018 році Сергій разом із родиною переїхав до Жовтих Вод. Працював на ТОВ «Білмакс», а згодом — монтером колії на кар’єрі.

17 серпня 2023 року Сергій став на захист України. Пройшов військову підготовку в Іспанії, опанував кваліфікацію стрільця III класу та курс з експлуатації багатоцільових автомобілів. Служив майстром 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів на східній лінії фронту. Виконував бойові завдання на Бахмутському та Лиманському напрямках. Мав статус учасника бойових дій.

У квітні 2025 року Сергій разом із побратимом почали нести бойове чергування на позиції відділення в районі оборони 21 ОМПБ. Із перших днів перебування на позиції ворог наносив масивне вогневе уражання зі ствольної артилерії та БпЛА. Протягом двох місяців військовослужбовці утримували оборону та відбивали піхотні штурми ворога. В червні ворог провів вклинення в захист оборони батальйону, в ході якого позиція відділення була взята в тактичне оточення. Але навіть після цього військовослужбовці не залишили позицію та продовжили вести оборону. Протягом всього часу Сергій із побратимом уражали ворога, відбиваючи атаки. За час ведення оборонних дій на позиції військовослужбовці зазнали поранень, однак продовжили стійко тримати оборону. В результаті бійці знищили 4 піхотинців ворога та ще 4 важко поранили.

За мужність, героїзм і захист незалежності та територіальної цілісності України Сергій нагороджений відзнакою «Захисник Донбасу» та нагрудним знаком «Ветеран війни».

Загинув Сергій 28 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Лиман Краматорського району від вогневого ураження російського FPV-дрона-камікадзе. Це підтвердили дві ДНК-експертиза.

Для своєї родини Сергій був найкращим чоловіком і татом, ніжний, добрий, уважний. Він любив риболовлю, відпочинок на природі, собак і котів.

Цінував прості моменти, у яких і було його справжнє життя: розмови з дружиною, поїздки до батьків, зустрічі з друзями та рідними. Умів допомогти — зокрема завжди дбав про автомобіль дружини, лагодив його, коли це було потрібно.

Найбільше Сергій мріяв, щоб його діти росли щасливими. Він хотів бачити їхнє майбутнє, бути поруч, підтримувати й оберігати. Та війна обірвала життя чоловіка, який ще мав стільки планів, мрій і нездійснених родинних моментів.

У Сергія залишилися батьки Валентина Петрівна та Анатолій Володимирович, дружина Ганна, діти Дмитро та Діана, брат Олександр і племінник Євген.

Прощання із Сергієм Махинею відбудеться 15 жовтня о 10:00 біля пам’ятника славетним козакам.

🕯Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Сергія. Вічна пам'ять та слава захиснику України.



https://www.facebook.com/zhv.gov.ua/posts/pfbid02HNT9uiSb6ptwBmUAMCexcBLvB2ct1K4Maadbjh65hQg1JQFc9pYdbHmvrrTniatEl

Juraj Krivošík

Both kids killed by russia 😡 😡

Maksym Ivanchenko🇺🇦, aged 8 and Iryna Ivanchenko🇺🇦, aged 13, were both killed by russia as a result of their strike on Pryluky on 7 October.

Both of their parents were killed as well - entire family killed by russians.



https://lnkd.in/p/gR_pFEPB


Killed on Friday by russia 😡

Nadiya Hrebenyuk🇺🇦 was killed by russia on October 9th in its attack on Kramatorsk.

Nadiya worked for many years for the Donetsk Regional Organisation of People with Disabilities, helping people with disabilities – people who needed support, attention and human warmth.



https://www.linkedin.com/posts/juraj-krivo%C5%A1%C3%ADk-a455275_stoprussia-staywithukraine-supportukraine-activity-7516145527198109696-ZNem?utm_source=social_share_send&utm_medium=member_desktop_web&rcm=ACoAAAHwvUIBbkMb2hhjL3pgOxPu703RvK38agE

Но и есть, как говорится, и хорошие новости. Правда, неофициальные — слишком это чувствительная тема. Например, удары сильно осложняют точность российских атак на Украину: у военных, конечно, свои серверы, но обработку данных о целях, говорят, они брали как раз у ИИ «Яндекса».

Из этой же серии — слухи, что система распознавания лиц, использующаяся на улицах российских городов, тоже сбоит. Да, данные видеонаблюдения тоже обрабатывались на серверах «Яндекса».

Похоже, отвалился и «белый список» Роскомнадзора: многие пользователи отмечают, что стали открываться ранее заблокированные ресурсы. Доходит до смешного: знакомый не смог попасть на Госуслуги, зато спокойно смотрит YouTube и смог поговорить со мной по WhatsApp.

Наконец, неофициальный, но воочию наблюдаемый факт: в медиа США, Германии, Франции, Польши и других «недружественных» стран внезапно пропали целые полчища ботов и «обеспокоенных граждан». Какая неожиданность! они тоже «жили» на сожженных серверах. И так густо жили, что, как пошутил популярный блогер Всеволод Орлов: «За какую-то неделю бесчеловечные бандеровцы сожгли ¾ американцев, активно поддерживавших в сети Трампа, ¾ французов, активно поддерживавших в интернете Ле Пен, ¾ немцев, активно поддерживавших в интернете АдГ, ¾ итальянцев, активно поддерживавших в интернете Ваначчи, ¾ поляков, активно продвигавших в интернете антибандеровскую повестку… Не менее 200 млн жертв. И никто даже не заплакал. Ужасный, ужасный мир».

И это, возможно, далеко не все хорошие новости: те же слухи упорно говорят, что даже там, где данные (очень чувствительные данные!) хранились на ведомственных серверах, вычисления все равно проводились… да, все там же, у «Яндекса».

https://charter97.org/ru/news/2026/10/14/701788/

Ilya Aizenshtat
October 13, 2026 at 4:11am

Долгое время мы жили в ощущении, что мир окончательно сошел с ума. Куда ни зайдешь в социальных сетях, на тебя обрушивалась лавина искреннего, первобытного гнева борцов за «свободную Палестину». Это выглядело как настоящий глобальный протест миллионов людей. График запросов в X это прекрасно иллюстрировал. В районе 7.10 кривая агрессивно взлетела до 70 тысяч постов в день. Казалось, что весь интернет только и делает, что требует правосудия.

А потом произошло совершенно нецифровое чудо. В период с 8 по 11 октября украинские дроны методично навестили несколько крупных дата-центров Яндекса в Сасово, Калуге и Владимирской области. Ангары с суперкомпьютерами немного погорели, сервера ушли в офлайн, и глобальный интернет внезапно замолчал.

Статистика от Cloudflare показала потрясающую картину. Бот-трафик из сетей бывшей гордости российского IT-сектора рухнул до статистической погрешности в 0,4 процента. И ровно в этот же момент, словно по команде, график упоминаний Палестины стремительно спикировал вниз, опустившись ниже 30 тысяч постов. Оказалось, что львиная доля этого мирового возмущения была просто электричеством, бегущим по кремниевым платам где-то под Рязанью.

Но настоящий масштаб этой цифровой комедии раскрылся за океаном. Когда американский политолог Фрэнк Лунц опубликовал данные об обвале российского трафика у себя в X, в комментарии пришли американские пользователи с удивительным наблюдением. Они обнаружили, что одновременно с леворадикальными защитниками Газы из их лент внезапно испарились армии американских ультраконсерваторов и MAGA-инфлюенсеров.

Картина сложилась идеально. На одной серверной стойке нейросеть без устали строчила лозунги про геноцид для студентов Лиги Плюща, а на соседней - разгоняла гражданскую войну для реднеков в Техасе. Никакой идеологической позиции, никаких реальных людей по ту сторону экрана. Только расчет на максимальную поляризацию, создание хаоса и стравливание всех со всеми.

Годами западные страны ломали голову над тем, как победить эту машину ненависти. Собирались бесконечные комиссии, эксперты требовали от соцсетей улучшить алгоритмы модерации, а платформа Илона Маска просто закрывала на это глаза, поощряя искусственный трафик. В итоге выяснилось, что дискуссии не работают. Самым эффективным инструментом информационной гигиены оказались украинские беспилотники. Одно точное попадание взрывчатки в серверную лечит массовый антисемитизм и радикализацию общества гораздо надежнее любых банов. Весь этот глобальный синтетический гнев просто растворился в воздухе.

https://www.facebook.com/ilyaaiz/posts/pfbid02r74xXrsNy4FZXL6utWtnJWJPJVApya4bo4RMdpqoDv7KkbSVoXWH6adcS6KWbXwFl

Марко Терен
October 13 2026 at 6:37pm

Сьогодні ввечері росіяни запустили балістику по Києву. Внаслідок атаки горить дев’ятиповерхівка. Люди кричать і благають про допомогу. Є загиблі та постраждалі.

Основною мішенню була ТЕЦ-4, є влучання. Також пошкоджений житловий будинок, де рятувальники гасять пожежу. За даними української розвідки, росія готує нові пуски балістики

Терористи-росіяни не спиняться, поки їх не спинять грубою силою.

Зараз світ до якого так звикли цивілізовані європейці ще існує лише за рахунок життів українців та непоправних втрат і щоденних катувань України.

За все є своя ціна.

Україні та її збройним силам потрібна справжня потужна підтримка, а не пусті балачки та співчуття, інакше — кінець цьому світу. Бо якщо ним і зараз керує оскаженілий безкарний маніяк — росія — тримаючи всіх в страху, все ставатиме гірше з кожним днем.

Фото з місця подій… Нема слів, щоб описати біль.

Співчуття родинам загиблих.





















https://www.facebook.com/mar.k0.teren/posts/pfbid031Km8k83xGApLwc1vBXkSYQpHCg55Nh6YL4ge8TA9qtHC151439isfhBMUt3rTpsdl

Bairak Oleh
October 12 2026 at 9:23am

На Харківщині загинув 22-річний прикордонник з Рівненщини Іван Мазурко.

У вівторок, 13 жовтня, об 11:00 на майдані Незалежності в Дубні відбудеться церемонія прощання зі старшим лейтенантом Іваном Мазурком.

Іван був воїном-прикордонником. Його життя обірвалося 18 серпня 2026 року в бою за Україну, поблизу населеного пункту Вовчанські Хутори на Харківщині.

Йому назавжди залишилося 22 роки.

Іван свідомо обрав шлях мужності, дисципліни та служіння Україні.

У 2025 році, після закінчення Національної академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, він був направлений на службу до 11-го прикордонного загону.

Після прощальної церемонії чин похорону відбудеться у Свято-Миколаївському монастирі міста Дубно. Поховають Героя на Алеї Слави.

На знак скорботи 13 жовтня 2026 року в Дубні оголошено Днем жалоби.

Світла пам'ять Герою. Вічна пам'ять і шана.🇺🇦



https://www.facebook.com/barselona62/posts/pfbid02hNskK3yuhNiExATUs63PRaywh2YhVBn32rmuKBCZ7WZL2ftg4kLrTNoAnvmbp1kl