one illiterit chipmunk, a city dweller who lives by the tree

Фонд імені Максима Кривцова

Я ніколи не боявся стоматолога
піти лікувати зуби я сприймав
як прояв сміливості
лицарський подвиг
за який отримував винагороду
тістечко «Карпати» з кондитерської
на проспекті
правда
мусив почекати декілька годин
найважчих годин у житті.

Так само я з високо
піднятою головою
йшов здавати кров з пальця
за що отримував чупа-чупс
зі смаком полуниці
це ж не зуби
можна.

Тепер світ забирає нашу кров
і не запитує
у винагороду забирає сни
замальовує все навколо у темряву
викрадає тіло
і ніяких вам чупа-чупсів.

Я дивлюся на сонце
сонце дивиться на мене
мовчки
та я програю в дивоглядки.
Війна забирає твій одяг
твої речі
вазони
квартиру
грядку
на якій росте м'ята й троянди
твій старий диван
вона
стирає тебе
як стираються шипи у базарних
кедах.

Вона вириває з тебе життя
наче хворі зуби
і ніяких там тістечок
інший ти
ходиш по кімнатах замкнутої ззовні
на замок квартири
і все чекаєш
поки хтось
хто має ключі
відчинить
поки хтось
ти.

А поки
ти дихаєш порожнечею
раз за разом вправний хірург війни
вириває хворі зуби
і сонце
сонце постійно спостерігає за тобою
мовчазне й непорушне
як пам'ятник.



https://www.facebook.com/maksym.dali/posts/pfbid02DYfV8tDtUpypPCgxMkgMXDV43AG2swS9SPvTJBoZYkKv3uMjStAFbqQEFoDrNFcTl

Фонд імені Максима Кривцова

Перевантажуємо тіло «В.»
він тепер десь 50 см на 50 см
замотаний в ноші
розміром, наче великий наплічник
тіло «Д. В.» розповзлося
наче тісто
120 кг за життя і я не знаю, скільки
тепер
«П.» з відірваною ногою
«А.» навіть цілий на вигляд
хлопці загорнуті у чорні пакети
в останню, жахливу темряву
в броневичку небагато місця
приходиться доторкатись до тіл
вони теплі та м'які
наче одяг.
Я дивлюсь на себе в дзеркало
обличчя розірване навпіл
немає лівої руки
зникла нога
людина зникає
розвіюється
як квітка.
Хочеться кричати
зупиніться!
перестаньте!
годі!
Але це так не працює
Хотілось
забирати дитину зі школи
забирати дівчину після роботи
забирати піджак із хімчистки
та хтось каже:
ні ні ні
це так не працює
ти маєш забирати хороших хлопців
розміром 50 см на 50 см.
Можливо я написав найжахливіший вірш
але руки досі смердять значно
жахливіше.
обтираю руки м'ятою
можливо
переб'ю.
Хлопці поїдуть додому
до світла й до пам'яті
до сонця і моря

до листя й трави
до вітру
до тиші.
Я дивлюсь у дзеркало
а там:
нічого.



https://www.facebook.com/maksym.dali/posts/pfbid02finp2HgB2eB1Wav8gDgwLt4n58p7C9ahaNc6S7FiBGMMybZnjSn6iXH8L3etE3eCl

Dec 22 2020

https://www.youtube.com/watch?v=sTpPTLSWVcM